Оренда квартир в Полтаві подобово

10+ років на ринку нерухомості
Особисто перевіряємо кожен об’єкт
Реальні фото квартир
На зв’язку з клієнтом 24/7

Переклад документів в Полтаві

Перекладаємо документи для виїзду за кордон
Нотаріально завіряємо
Беремось за технічні тексти
Готові перекласти терміново і “на вчора”

Найкращі місця для відпочинку в Полтаві

ТОП ресторанів міста
Культурні об’єкти Полтави
Детальний опис (розташування та фото)
Актуальна контактна інформація

Неймовірна історія полтавської рекордсменки

Кобила Гільда з Михайлом СтасенкомУ 1927 році молодий, але вже всесвітньовідомий наїзник Михайло Стасенко здобув упевнену перемогу на Московському іподромі. Фінішної лінії і нового рекорду він досяг, керуючи кобилою Гільдою. Історію цієї тварини неможливо вмістити в кілька рядків. Слава рекордсменки і страшні випробування в роки Другої світової злилися воєдино в її долі.

Заснований у 1888 році князем Дмитром Костянтиновичем Романовим Дібрівський кінний завод високо підняв престиж наших селекціонерів в очах закордонних любителів коней. А успіхи на біговій доріжці заводських наїзників закріпили репутацію Дібрівки як флагмана кінного спорту.

Однак 1917 рік приніс свої зміни: Дібрівку спіткало розорення. Тут побували більшовики, загони Махна і Петлюри – усім їм були потрібні хороші коні.

Михайло Стасенко - відомий наїзник
Михайло Стасенко

Утім, з часом завод зумів оговтатись від труднощів: працівники-ентузіасти не тільки зібрали по крихтах уцілілих від громадянської війни племінних жеребців і кобил, а й зуміли за короткий час виростити блискучу плеяду коней-рекордистів. Одним із чемпіонів був рисак Гільдеєць. На Дібрівському заводі він з’явився дворічним «живим скелетом»: працівники виміняли ледь живого коня у селян на два вози соломи. А вже через рік цей рисак разом із наїзником Михайлом Стасенком виграв «Дербі».

У 1939 році на Московському іподромі, коли проходили Всесоюзні змагання за традиційний приз «Дербі», Гільда, дочка Гільдейця, промчала 1600 метрів за 2 хвилини і 5 секунд. Це була найвища швидкість! Її батько подолав цю відстань за 2 хвилини 11 секунд на перегонах в Чикаго.

У 1941 році, з наближенням лінії фронту, племінних коней з Дібрівського конезаводу евакуювали в тил. Коли останній табун, в якому була й Гільда, підходив до мосту через Дон, у нього влучила ворожа бомба. Коні розбіглися по степу, тут їх німці і виловили. Гільду перевезли в стайню берлінського іподрому. Усю зиму і весну німецькі конюхи намагалися приручити кобилу. Та Гільда постійно чинила спроби вдарити чи вкусити чужинців. Тоді конюх закривав двері стаєнь, забирався на залізну огорожу і бив її батогом.Кобила Гільда світовий скакун

У берлінській стайні Гільду тримали не просто так: її готували для виступу на іподромі німецької столиці. На ці змагання приїхав Гітлер зі свитою. Фюрер навіть заснував особистий приз: гроші, лавровий вінок, золочені попони для коней чекали переможців.

Уже на перших секундах гонки Гільда значно випередила всіх коней. Гітлер аплодував, не приховуючи задоволення. Але коли до фінішу залишалася якась сотня метрів, сталося непередбачуване: Гільда раптом зупинилася, круто підняла задні ноги і з усієї сили вдарила ними по голоблях та звільнилася від віжок наїзника, який опинився у неї під ногами. Ніхто не встиг оговтатися, як Гільда з голосним іржанням помчала до залізної огорожі, перелетіла через неї і, опинившись на вулицях Берліна, галопом кинулася за місто. Свято було зірвано. Деякі з фашистських ватажків поривався власноруч розстріляти непокірну тварину. Але Гітлер наказав: «Наздогнати, спіймати, повернути! Від неї ми повинні отримати потомство!»

Гільда мчала з такою швидкістю, з якою жодного разу не бігала на перегонах по доріжках іподрому в Дібрівці, Москві, Лондоні, Парижі, Берліні. Вона ніби відчувала за собою натягнуті віжки свого наїзника Михайла Стасенка, чула вигуки на трибунах іподрому. Віддалік чорним жуком рухалася вантажівка, а в небі кружляв літак. Погоня тривала.

Монумент кобилі ГільдіНімці влаштовували засідки, ставили пастки, натягували сіті, та все було марно: Гільда відчувала небезпеку і з легкістю оминала її. За тиждень вона вже вийшла до Дніпра, а через день була біля рідної стайні в Дібрівці. Трава, квіти, дерева, небо, повітря – все тут було своїм, рідним. Стомлена Гільда зайшла всередину, відразу ж попрямувала до своїх ясел і миттєво заснула. Та рідні стіни не дали бажаного захисту: переслідувачі вже чекали на неї. Узявши сітку, вони залізли на балки стайні і звідти накинули її прямо на спину тварини. Гільда напружилася, намагаючись звільнитися, але слідом за першою на неї впала друга сітка, третя. Непокірна кобила відчайдушно пручалася, та з кожним рухом вона ще більше заплутувалась в сітях, як у павутині.

У середині липня 1942 року Гільда у вагоні товарняка була знову доставлена з Полтави до Берліна. Групі фашистів, які спіймали норовливу втікачку, вручили нагороди. Та, потрапивши знову в полон, Гільда не скорилася, дух свободи не залишив її. Навпаки: ненависть до гітлерівців лише додала Гільді сил. Протягом місяця вона вбила двох поневолювачів. Першим загинув необачний конюх, який занадто близько підійшов до кобили й отримав смертельний удар копитами в груди. Коли один із наїзників насмілився вивести Гільду на бігову доріжку, полонянка піднялася на задні ноги, всією вагою впала на нього і задушила. Після цього випадку гітлерівці полишили спроби приручити норовливу кобилу. Єдиним виходом з цієї ситуації вони вважали отримати від Гільди потомство. А щоб вона більше не намагалася втекти чи зашкодити комусь, полонянці викололи очі.

3 травня 1945 року молодий танкіст, який був конюхом Дібрівського конезаводу, Григорій Михайлович Сафронюк вів бої на вулицях Берліна. Коли ввечері баталії припинилися, Григорій з екіпажем свого танку вирішили нарешті відпочити. У глибині одного скверу Сафронюк побачив табун коней. У кобилі яка стояла окремо від інших, понуро опустивши голову, він упізнав вихованку.

– Так це ж … Це наша Гільда! – не вірячи своїм очам, радісно вигукнув Сафронюк.

Усі завмерли. Різко піднявши голову, Гільда зробила кілька кроків і зупинилася. Григорій підбіг до неї, обняв за шию, почав гладити, цілувати. І раптом закляк вражений: у Гільди не було очей.Відомі скакуни - пам'ятник кобилі Гільді

Саме той танкіст організував повернення коней з Берліна в уже звільнену Дібрівку. Табун з трьохсот коней відправили поїздом до Ромодана – це в двадцяти кілометрах від Дібрівки. Табун гнали дібрівські хлопці, які теж насильно були вивезені до Німеччини на роботи. Усе село вийшло зустрічати людей і коней. Серед них був і наїзник Михайло Дмитрович Стасенко. Той самий, який встановив один світовий, два європейських та багато всесоюзних рекордів на кінних змаганнях. Не один рекорд він завоював разом з Гільдою. Він одразу впізнав її в стаді.

– Я тут, Гільда! – стримуючи хвилювання, сказав Михайло Дмитрович.

Кобила зупинилася, різко повернула голову в його бік і, залишивши табун, пішла до Стасенка. Вона йшла дуже обережно, зупиняючись після кожного кроку. Цю зустріч тоді і сфотографував сільський фотолюбитель.

Багато років уже пройшло з того часу. Але нині у сквері біля входу в адміністративну будівлю Дібрівського конезаводу стоїть великий бронзовий пам’ятник прекрасній кобилі з лошам. Кажуть, що жителі села вважають цю скульптуру пам’ятником Гільді. І добре, що вони так думають, бо не може бути жодних сумнівів, що своєю вірністю вона виборола право на увічнення і добру згадку.