Пам’ятник Марусі Чурай

Маруся Чурай – це не лише талановита наша землячка, легендарна авторка тужливих пісень XVII століття, це взагалі уособлення української народної пісні. Пам’ятник їй знаходиться в центрі міста біля обласного музично-драматичного театру імені Гоголя. А створили його відомий полтавський художник Анатолій Чернощоков та скульптор Дмитро Коршунов. На спорудження монументу автори витратили три місяці, спочатку зробивши фігуру з глини, а потім виливши з бетону і обкувавши міддю. Офіційне відкриття пам’ятника відбулося 14 квітня 2006 року.
У виборі героїні для монументу дивує тільки те, що цього не зробили раніше. Адже дівчина з українських легенд і переказів справедливо вважається однією з візитних карток Полтавщини. Саме Марусю Чурай вважають автором багатьох добре відомих українських народних пісень, наприклад, таких як «Засвіт встали козаченьки», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» тощо. З останньою піснею пов’язана цікава легенда про те, що вона взагалі з життя авторки: нібито Маруся отруїла свого коханого Гриця, козака Полтавського полку, який зрадив і одружився з багатою. За однією з версій ображену дівчину стратили за цей вчинок. За іншими даними, Маруся важко переживала зраду, тому хотіла отруїтися сама, взявши зілля у місцевої відьми, але трунок випадково випив Гриць. Полтавський суд влітку 1652 року засудив дівчину до страти, але особисто Богдан Хмельницький помилував її, велівши відпустити Марусю «за заслуги її батька й солодкі пісні». Дівчина у пошуках спокути пішла на прощу до Києва, але, повернувшись через рік до Полтави, померла, так і не змігши пробачити собі смерті коханого Гриця. За іншою інформацією Маруся померла від сухот у цьому ж році майже відразу після амністії чи стала черницею одного із українських монастирів.
Монумент Марусі Чурай являє собою фігуру української дівчини, яка зажурено похилила голову; у лівій руці тримає жмут зілля, а праву підняла до обличчя.